ВОРЧАТИ, ЧУ, ЧИШ,
Ворчати, чу, чиш, гл. Ворчать. Коли зять стане ворчати, за двері хватайся. Ном. Хоч не лає, дак ворчить. Г. Барв. 319.
Словарь української мови: в 4-х тт. / За ред. Б. Грінченка. — К., 1907—1909.— Т. 1. — С. 256.
Смотреть больше слов в «Грінченку. Словарі української мови»
ВОР’Я, Р’Я, →← ВОРУШНЯ, НІ,